Заповідні території Північного Приазов'я

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу природоохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність. Вони створені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофонду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторінгу навколишнього природного середовища.

Держава Україна охороняє на законодавчому рівні природно-заповідний фонд як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Цей фонд є складовою частиною світової системи природних територій та об'єктів, що перебувають під особливою охороною.

Вже з давніх часів люди звертали увагу на місця, що мали якісь особливості - рельєф, багатство рослинного, тваринного світу, наявність водоймищ. Усе це і тягнуло людей на такі території. Використовуючи їх у своїх цілях поселенці, як правило, давали їм назви, в яких і відбивалися особливості місця. У Північному Приазов'ї за такими територіями закріпилися тюркськомовні назви, бо ця мова лежить в основі монгольскої мовної групи, а одними з останніх народів, що населяли ці місця були народи тюркського походження. Назви як правило ємні і відбивають призначення місця.

Азово-Сиваське заповідно-мисливське господарство - це територія комплексного призначення, розташована у Новотроїцькому та Генічеському районах, створеного у 1957 році на базі заповідника, який був заснований ще у 1927 році. У 1975 році був віднесений до складу водно-болотяних територій міжнародного значення.

Алтагир - у перекладі з татарського - шість коней. Це загальнозоологічний заказник державного значення з 1974 року, площею 1100 га, розміщений на правому березі Молочного лиману і знаходиться на території Акимівського району.

Тут, в різні пори року, перебуває 135 видів птахів, які в систематичному відношенні розподіляються серед 11 отрядів: пастушкові - 4 4 види, кулики - 27 видів, чайки - 13 видів, гагари - 2 види, пеганки - 3 види, гуси - 24 види, веслоногі - 2 види, голенасті - 9 видів, хижаки - 2 види, сиворакшові - 1 вид, горобцеві - 8 видів. До категорії кочуючих, тобто знаходяться тут тільки влітку, без гніздування, відноситься 17 видів: тулес, галстучник, турухтан, ходулочник, великий кроншнеп, чайка звичайна та мала, морський голубок, чорна та білокрила крачка, чорношия пеганка, лебеді - шипун та кликун, гуска сіра, гоголь, крохаль довгоносий та великий.

Зустрічаються види, занесені до Червоної Книги України. Наприклад, цимбохазма дніпровська, астрагал шерстистоквітковий, ковила Лессінга.

Бирючий острів - ще у 1927 році тут було організовано державний заповідник і входить він до складу національного Азово-Сиваського природного парка. На острові багата трав'яниста рослинність - більше 150 видів, різноманітний тваринний світ. Тут мешкають тисячі оленів, кілька сот антилоп-сайгаків, косуль, ланей, баранів-муфлонів, фазанів. Бирючий острів - це розширена частина Федотової коси. Довжина його 24 км, ширина близько 5 км. Це піщана морська рівнина, на якій трапляються вали з черепашки. Берег розчленований бухтами, а уздовж узбережжя численні озера. Ландшафти степові, в яких переважають чагарники з тамариксу, лоху, шипшини.

Кам'яна могила - мелітопольський феномен - це, на перший погляд, купа величезних кам'яних скель, що утворюють кучугуру висотою 12 метрів у заплаві ріки Молочної біля села Терпіння за 18 км від Мелітополя. Є у нього й давня назва - Богур-гора, або Догур-даг, пов'язанa із ногайською легендою про богатиря Богура, котрий за велінням Аллаха і створив цю гору. Ще у 1837 році, в період перепису пам'яток древності Північного Приазов'я академік П.І. Кеппен писав: "Каменная могила, так в Мелитопольском уезде называется бугор, состоящий из огромных груд песчаника, находящегося на правом берегу реки Молочной...Взгромажденные тут природой камни, то выступая из Земли вертикально, то склоняясь в противоположные стороны, образуют как бы навесы". Перші відомості про цю памятку природи відносяться до 1778 року, коли в період російсько-турецької війни О.В. Суворов поблизу неї встановив пост з 14 казаків для охорони поштового тракту.

Згідно із науковими даними археолога М.У. Веселовського, Кам'яна могила - це місце, де мешкали давні люди від мезоліту до кінця бронзового віку. Великий вклад в дослідження цього феноменга внесли співробітник Мелітопольського музея В.Н. Даниленко, a у 1936 році її досліджував керівник Азово-Чорноморської експедиції О.Н. Бадер, пізніше - з 1951 року доктор історичних наук М.Я. Рудинський. У процесі досліджень він виявив більше 1000 кам'яних плит, 52 з них мали петрогліфичні знаки - ромби, трикутники, зігзаги.

Тепер доведено, що ця височина - результат дії води після таяння льодовика та дії кліматичних умов на протязі тривалого часу - біля 15 мільйонів років. Було це встановлене у 1890 році. Але є і інша гіпотеза (Шилова Л.Г., Тимашова В.І., 1997) про походження Камяної могили - космічне походження - після падіння великого метеорита, бо від цього узвишщя відходить рівна, глибока тріщина.

В підземних склепіннях гротів можна побачити наскельні малюнки тих людей, які зобразили мамонта, биків, корів, людей. Багато тут орнаментальних зображень - ромбів, хрестів, кіл. Найдревніша група малюнків, віднесена до 8 тисячоліття до нашої ери, знаходиться у так званому гроті мамонта. Тут же зображені малюнки биків, інших приручених тварин. Є також грот собаки, на стінах якого відображені побутові сценки про мисливство, рибну ловлю. З малюнків видно, що вже тоді мешканці Північного Приазов'я використовували різні знаряддя при полюванні, рибальстві.

Вважається, що цей природний об'єкт древні люди використовували не тільки як житлову, але і як культову споруду. Кам'яна могила - це український Стоунхендж, для збереження якого у 1954 році була створена заповідна зона площею 15 га. Зараз це музей, в якому можна побачити малюнки прадавніх предків, що зображують тварин, які населяли колись наш край.

Великоанадольський ліс - лісовий заказник державного значення площею 2543 га, закладений ще у 1834-45 роках В. Є. Граффом, який першим довів можливість створення штучних лісів у голому безводому степу. Розташований у Волновахському районі Донецької області. Охороняється з 1969 року, набув статусу державного заказника у 1974 році. Тут переважають змішані насадження дубу звичайного, ясеня, клена, грабу, липи. Зустрічаються береза, тополя, сосна кримська, бархат амурський, модрина європейська, сосна звичайна, дуб каштанолистий та кавказький, горіх волоський, софора японська. Ліс, особливо тут, має велике водоохоронне, грунтозахисне, наукове та естетичне значення. З цим лісом пов'язана діяльність Г.М. Висоцького - видатного грунтознавця, який розробив основи орокліматичної класифікації грунтів, встановив критерії сухості та вологості клімату, причини безлісся степів.

Старобердянське лісництво - розташоване за 18 км на північ-схід від Мелітополя і знаходиться між селами Новопилипівка і Вознесенка на березі річки Молочної. Лісництво закладене у 1846 році І. Корніусом, а у 1859 році було створено степове лісництво "Бердянське". У 1879 році лісорозведеня продовжив П.М. Савицький, який за колекцію дерев у цьому лісництві одержав бронзову медаль Всесвітньої Паризької виставки. Разом із ним працював і Г.М. Висоцький - відомий грунтознавець, який вивчив вплив гідрокліматичних і грунтових умов на розвиток рослин лісу, а також вплив лісу на природнє середовище, на водний баланс грунтів.

Сучасна площа лісництва - 1132 га, на якій багато екзотів - черемшина вірджинська, софора японська, бундук, маклюра жовтогаряча, троянда індійська, бархат амурський, форзиція, айлант, акація плакуча, гледичія без шпичок, а також 14 різновидів верби. Тут мешкають лосі, косулі, білки, куниці, барсуки, кабани, зайці, лисиці.

З птахів - сова вухаста, омелюхи, снігирі, жовтоголовий корольок - самий маленький птах нашої країни. Проте тепер багато тварин тут вже не зустрічаються: сова, копчик, сокіл-балабан, канюк, орел степовий, лунь степовий. Це результат екологічної кризи.

Кам'яні могили (не треба плутати з Кам'яною могилою)- друге диво природи нашого краю, де співіснують степовий та гірський ландшафти. Дві паралельні гряди гранітних скель тягнуться з півночі на південь, утворюючи вид спини величезного динозавра з каменя. Найбільша висота однієї із скель здіймається до висоти 300 метрів над рівнем моря. Площа таких гранітних нагромаджень займає 200 га з 404 гектарів площі заповідника. Колись тут протікав струмок Кара-тюк. На сході цієї території і тепер тече невеличка річка Кара-таш (Чорний Камінь). У цих місцях і тепер знаходять уламки давніх амфор і стріл, скребки. У давнину це місце називали Бес-таш, що означає П'ять Каменів - саме стільки тут високих верхівок. Вважається, що це місце легендарної битви у 1223 році татар із руськими дружинами.

Це місце стало заповідником місцевого значення ще у 1924 році. Знаходиться воно між селами Назаровка Донецької і Розівка Запорізької областей. У 1936 році ця територія була проголошена заповідником обласного значення, а у 1951, спеціальною постановою Ради Міністрів України він був переданий Інституту ботаніки АН УРСР. Тепер це філія Українського степового заповідника державного значення площею 456 га. Тут росте 500 видів рослин, з яких 60 - лишайники, 20 - мохи. Лише тут та ще у декількох місцях планети можна зустріти папороть - вудсію альпійську, а також ендемічні рослини - деревій голий, волошка помилковоблідолускова. Доказом того, що Північне Приазов'я ніколи не зазнавало оледеніння є трав'янисті фітоценози далеких південних регіонів, наприклад Криму та Кавказу. Тут також можна зустріти аронік східний, дзвоник багатокольоровий, полину кавказьку, багато видів ковилів, а на крейдяних геологічних відслоненнях пришельця з жаркого півдня - скумпію. До речі ця рослина - високий кущ в останній час зустрічається часто у лісопосадках півдня України, що може свідчити про значне потепління клімата.

Обитічна коса - з 1969 року пам'ятник природи місцевого значення, площею 8863 га, розміщений у Приморському районі, з 1980 року - ландшафтний заказник державного значення. Довжина 30 км, поверхня - слабохвиляста, рівнинна висотою 1,5-2 метри над рівнем моря, характерний пагорбовий рельєф. У центрі - невеликі солоні озера. Переважає сухостепова рослинність - флора складається з 200 видів, з яких 20 - ендеміки

Бердянська коса - одна з 27 кіс Азовського моря і відноситься до найбільших - довжина 23 км, при ширині від 60 метрів у середній її частині до 2 кілометрів в кінці. Умовно її ділять на три ділянки - Ближня, Середня і Дальня. Ближня коса починається гирлом річки Берди і закінчується біля солоного лікувального Червоного озера на території Бердянського курорту. На цій ділянці розміщено шість великих озер: Бердянський або Солодкий лиман, озеро Кругле і Мазанкове, Довге, Краснопере, Велике і Червоне, які є джерелом лікувальних грязей. Солоність води у них коливається від 4-6 г/л у Солодкому лимані до 130 г/л у Довгому (майже як у Мертвому морі). В озерах Великому і Червоному вона коливається від 30 до 60 г/л взимку, та 90-130 г/л влітку.
Тут особливу цінність складають водно-болотяні угіддя - устя Берди, Солодкий лиман, Дальні Макорти, острови - Великий і Малий Дзендзики з площами 10 і 15 га відповідно. Вони теж є заповідними теріторіями. Загальна площа абсолютно заповідної території на кінцівці коси складає 300 га, включаючи ботанічний заповідник і акваторіальної - 5600 га.

Сучасна екологічна ситуація на косі дуже гостра, бо вона майже повністю забудована - в основному будівлями курортно-рекреаційного призначення.

Хомутовський степ - заповідник державного значення площею понад 1000 га знаходиться у 20 км від моря, близько селища Хомутово Новоазовського району Донецької області. Це філія Інституту ботаніки Національної Академії Наук України. Як і в Кам'яних Могилах, тут охороняють в основному рослинний світ і первісний ландшафт - неторкану плугом, рукою людини цілинну землю та її різнотрав'я. Червоні тюльпани, різні види шалфею, полину, ковилів разом з численним птаством складають цей куточок степу.

Слід відмітити пам'ятки природи садово-паркового мистецтва. Це регіональні ландшафтні парки, які є природоохоронними рекреаційними установами місцевого чи регіонального значення, що створені з метою збереження в природному стані типових або унікальних природних комплексів та об'єктів. Парки-пам'ятки садово-паркового мистецтва - цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх і використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях. На території парків-пам'яток садово-паркового мистецтва можуть проводитися наукові дослідження. Регіональні ландшафтні парки утворюють, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів. Пам'ятками природи оголошують окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природному стані. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяльність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного їх стану. До таких територій віднесені парки міста Мелітополя - ім. М. Горького - державного значення та Красногірський і Залізничний - місцевого значення. У місті Бердянську всього один парк пам'ятка місцевого значення - імені П.П. Шмідта, площею 3,5 га, затверджений у 1979 р. Тут ростуть понад 70 порід дерев (айлант, ільм, софора японська, клени- канадський, татарський, каркас східний, дикі види яблунь, груш, тополя, берези) і чагарників. Середня висота дерев біля 30 метрів, вік - 100 і більше років. Розміщений у центрі міста Бердянська на проспекті Праці. Парк був закладений у 1876 році градоначальником і начальником порта П. Шмідтом - батьком "Червоного адмірала" П.П. Шмідта. Цінність в тому, що це один з найперших парків Північного Приазов'я. Цікавим є ландшафтний парк санаторія "Бердянськ", який був започаткований у 1926-27 роках К.Н. Федіним. Він розробив план парку в пейзажному або ландшафтному стилі, в якому природно поєднані штучні насадження дерев та кущів з степовою рослинністю. Травостій запобігає розповсюдженню пилу, сприяє створенню сприятливого мікроклімату. Крім цього деякі травянисті рослини - галіміоне бородавчата, торичник солончаковий - зберігають зелений колір і взимку, що надає такому парку живописного виду. Не дивлячись на те, що засолені грунти нагативно впливають на розвиток рослин, багато з них, які були посаджені більше 60 років тому, добре адаптувались. Особливо стійкими до цього фактора є в'яз дрібнолистий, в'яз листоватий, тополя срібляста, тополя туркестанська або Боллє, верба ломка, іва вавілонська, груша звичайна, сосна кримська, можжевелок виржинський, туя східна, акація біла, дуби - кошенільний, болотяний, великоплодний. У південно-східній частині парка ростуть вісім дерев - маклюра оранжева, які дуже рідкісні для Бердянська і майже всієї центральної частини Північного Приазов'я. Вже тільки з-за цього цю теритолрію слід оберігати як заповідну, хоча цього заслуговує вся територія парку, на якій крім дерев широко представлена травяниста рослинність - біля 250 видів. Усі ці об'єкти представляють інтерес для створення маршрутів екологічного, оздоровчого туризму і перспективні для організації на їх основі рекреаційно-туристичних об'єктів. Однак активний вплив людей на природу за рахунок промислово-аграрного комплексу веде до забруднення усіх природних комплексів, до негативних змін ландшафтів та насамперед системи берег - море, узбережжя, які є головним курортно-рекреаційним ресурсом регіону. Тому для збереження еталонних зразків природи і знадобились заповідні зони. Вони включають території, призначені для збереження і відновлення найбільш цінних природних комплексів. Такі території, особливо великі за площею, повинні мати буферні зони, які належать до охоронної території і утворюють їх з метою запобігання негативного впливу за заповідну зону з боку господарської діяльності.